Я пробираюсь по бездушним словам до
себе
і ці чорні слова це отруйний ліс, що
здається прекрасним...
Але він, - це лишень бур'ян і фата
моргана,
що заманює когось, в чорні яри смути,
щоб приспати...
А справжній ліс, шумить лишень в
далині,
в синій поволоці сприйняття
і сосни шумлять казками і піснями...
І вкотре, змія-дорога в'ється край села
тай її вигини неповторні...
І тоді, цей незрозумілий до кінця світ,
повільно завмирає довкола
і повітря стає густішим.
І я, вкотре повертаюсь в дитинство,
і ховаюсь у ньому для майбутнього...
