Коли ж вдихну, повітря я Весни,
що віччі вдарить вітами черешні.
І на порозі, знову станеш ти
у сукні й синяві небесній...
І цвіт черешні, зачарує нас,
і ми стоятимем, й мовчатимем в розмові...
І дивний світ, відкриється ураз
і речі дивні, ми побачив й нові...
Хто є я тут, і хто ти є в мені!?
Два серця наших злучені в єдино.
Ми є єдині, і такі одні
і ця ось єдиність і одниність зримо...
так б'є по душах, й змінює тіла
твій подих й погляд неземні і тихі...
Кохана, о, непізнана й своя!
Ми тихо тонем, в цій весняній сині.
І де епоха, армії, й царі!?.
все загубилось, серед душ єднання...
І ми водночас, й падаєм в Краї
де так не має, зримого бажання.
І цей будинок... вулиця... поріг...
все розчиняється у цьому спогляданні...
І в нас немає, мандрів і доріг,
бо ми прийшли, до себе у мовчанні.
