Ми не знаєм себе. Лиш вигадуєм й
створюєм маски...
І в пітьмі сонних душ бачим створене
міфами світло.
Ми Є Люди, чи ж Тіні Долини Сонливоі,
що бредуть невідомо куди?
І Той Дзвін, всіх потоплених дзвонів,
виринає у пам'яті громом химерних
пробуджень...
І кістлява рука, нам дає, наш же шеляг і
вказує шлях в майбуття
так нагадує руку хиткого скелета в
ганчір'і...
О, Блукальці! Коли ж з Сну, все ж
пробудетесь Ви?!. -
Елегія Одинокого Блукальця
Варіація на тему буколістичноі поезіі...
Я не став, одиноким на світі блукальцем,
бо ж ця стежка петляє, і падає тінь
кипариса,
і пташка співає, цю пісню свою до
єдиного Бога...
Дорога петляє... над скелями вкотре і
морем гучним,
і ціпок, міцно є у руці, і око зірке є у
мене...
А Море, Стривожено б'є, своі пісні-судна
об берег стійкий, і тихне на мить до
нового вдаряння живого!..
О, як добре, блукати, Вночі, довкола
Людськоі Долини!.
Й ногами вдихати росу і запах смеркання
і житла людей, не бачити навіть в пітмі
чи при світлі, сріблястім Селени-
сестриці!
