Нащо у груди цей колотить камінь
і серед ночі спати не дає ?
Мов кавалер до серця злої дами
шляху шукає в темряві кімнати
та тільки розтривожить марно шати
гарячими од пристрасті руками -
вона холодна, чортова мадама,
немов несвітське марево-різдво:
Влетить цей дух. І стане серед хати.
І стане серед. Сяють його лати.
При боці дзенька грізними мечами.
"Кажи уже, що ти прийшов сказати -
і забирайся геть, чудлО крилате, -
йому кажу, але не йде лукавий,
лише у двЕрях, мов у чорній рамі,
шлях заступає, наче сповідати
мене прийщов у мій останній час.
І кличу я душі болючий сказ,
в нього плюю рожевим піни шматом -
та він незрушний, наче Гаутама.
Накресливши в повітрі Тетраграмму,
йому звелів його ім'я проклЯте
мені відкрити в повній тарапаті,
але висить, немов угарний газ,
важкий отруйний демон. В чорних латах
обличчя бачу скривлене своє.
Нащо у груди цей колотить камінь
і серед ночі спати не дає ?
Прийшов і став, мов орендар пейсатий.
В душі брудній шукати неба злато
його приставили, та вільно лотоками
шумить вода, й зіперся на лопату
у відчаї небесний золотар.
Йому нестерпний мій земний угар,
мені - його небесний Автократор.
І ми сплелись, неначе два сармати
на пекторалі б'ються серед вати.
Як він мечем, я стукаю зубами.
"Я чародій Великого Аркану!" -
я марно випробОвую брехню,
а він, чортяка, хоч би посміхнувсь,
чи погляд звів на мене злототканий.
Я правди сухо клацаю курками:
"Проходжу я церквАми, мов гробами,
і мій герой - то римський прокуратор
з руками чистими, умитими сльозами.
А ви себе поводите, як хами,
ви все од нас чекаєте заплАти
і в хату лізете, непрохані та раді,
мов радіо нещирі голоси."
Заплакав, закричав, заголосив
я з марним жахом, як душі листками
зашарудів він, марно я руками
слабкими його крила одпихав.
Яким мене тортурам піддавав
небесний цей фашист, сказати
не можу я, бо серце замикає
уста, й чекаю - зоряний ротатор
його до мене, наче на кагати
щоночі кидатиме, доки я у ванні
не розлузаю вени. Хай же Панна
розбурить благородні його пляни,
бо ж я на себе руки накладу.
Не хочу я на хмарці арфи грати -
нехай у пекло за вогненні ґрати,
під три чорти, на щастя чи біду,
аби не божі виверти навчальні,
де мене креслять, як на готовальні.
"Давайте мислити й чинить раціонально."
Та він крилом по килиму черкАє.
Загнав цей чорт мене в чортячі Штати.
Нащо у груди цей колотить камінь
і серед ночі спати не дає ?
Мовчить і диха привидом косматим
де я живу, на дні моєї ями.
Я вже гадав: його позбувся днями,
та знову тут, як невсипуща мати, й
мені у душу пальці запуска.
"Щоб ти гадючище зустрів в її пісках,
яке б змогло тебе зкоригувати
отруйним зубом!" Тут він замикає й
замок на рота віша череватий.
Нащо у груди цей колотить камінь
і серед ночі спати не дає ?
Так серце дАрмо стукає моє,
співає, плаче, й молиться до Бога.
А він лише мені змиває ноги.
А я би ладен вік ходить брудним,
аби душа, немов отруйний дим,
не бігла з тіла за життя пороги.
Я світ бридкий загородив книжками.
Нащо ж у груди цей колотить камінь
і серед ночі спати не дає ?
Нащо цей ангел помсти, мов тонармом
над плАтівкою серця надвиса,
і борозенку рве його яса?
Мов Морозенка мати в груди б'є
себе, так серце стукає моє.
Нащо ж у груди цей колотить камінь
і серед ночі спати не дає ?
Ця ніч лежить, немов невинний Каїн,
і спати просить, як сказав поет;
але ж летить лякать її казками
архангел чорний, божий вертоліт.
Це анекдот часу братів Люм'єр.
Блукає ангел між святих парабол.
У ванні плавають мої відкриті краби
і нитка в них дванадцять ночі б'є.
===============
Вважається, що це все збудовано на 2 (приблизно) рими.
Рухома строфа йде за цими числами (по двох ніби паралелях):
[9-11-8-10-7-9-9-6-8-5-7-4-6-3-5-2-4-1-3]
