Доживши в передгір'ях до сивин
І не побачивши світу допіру,
Я б хотіла переродитись, онуцю,
І стати вантажівкою-ТІRом.
Поблукать по дорогах битих
Під дощем і палючим сонцем,
Подивитись, які там діти,
Попити бензин і стронцій.
Бо ж великі вантажівки, онуцю,
Майже як люди -
Під керівництвом своїх водіїв.
А голова, наятрена і натерта
Міріадами думок і хтивих снів -
Хіба не вантаж?..
Тож саме так, саме так, не дивуйся,
Замість того, щоб бути
Поважного віку жінкою,
Я б із радістю підкорилась
Долі-водію і вірно служила,
Ставши вантажівкою
Бо ж вони як люди,
Бо вони як люди...
Онуцю, не схлипуй,
А як надійшов би час,
На старих автомобільних звалищах
Ніякий добрий бог не чіпав би нас,
І там, іржавіючи, ми б ділилися хлібом
Та враженнями,
І коли-небудь дістались до істини,
Що вантажівки зовсім як люди,
Майже як люди…
