Два кола, і в колах по колу,
Що в кожнім
По звабно загостреній крапці.
Три вигини пнуть невимовне,
Дві лінії сходяться в мудрість
В просту зачакловану владу
Трьох тисяч останніх віків.
Побач, це — Обличчя та Тіло!
Хай форма закінчена в дії,
Із форми простої, із кола,
Із вигину, лінії, крапки
П'янка постає таємниця.
Глибинне записано в формі,
В розпусній молитві Берніні,
Що вічність сплітає зі смертних.
Найліпший із вигуків серця —
Найперший із криків дитини.
У крапку зав'язаний центр
Так форма народжує світ.
Просто все
Міцний живіт
Відкрита постава
Натяжіння ниток
У бавовняній блузі.
Виступ підкреслила
Пухка напівтінь.
Шкіра на руках
Пружна й м'яка.
Неквапний
Поворот
Покатих плечей.
Міцна шия,
Охайний рот,
Губ задуха
Оксамити очей,
Стиглі
Наче повені
Півночей.
І
Відверто
чужа
У плечах
Ніжність.
А в очах
Лік самотніх ночей
Біг самотніх ночей
Гнів самотніх ночей
Сон самотніх ночей,
У які наливається свіжість, —
На щоках
Нецілованих
Мною
Розбурхана,
Викохана
Вибуджена в ній
байдужість…
Венера, Гвіневра, Лаура!
І вища
за хори співців семикрилих,
Незрима моя Беатріче
Зоря незліченного неба!
Ох, марево довгих цілунків,
Хай щезнуть митці, зійдуть барви
Із храмів, божеств і полотен,
Хай їхні забуті руїни
Топтатиме заздрісний варвар.
Постанеш ти знов, необорна.
Ох, пружносте доторків любих
Постанеш ти знов, недоступна,
Хай щастя на двох подарує
Задушливий паморок раю.
Любов — то мінлива недуга,
А слово під місяцем — вітер.
Ох, здібносте стану гнучкого
Манитимеш знову у мріях,
Та їх віддаси на заклання,
Щоб в оці, у розумі, хіті,
У темнім одвічнім невпині
Гірким розійтись фіміамом.
Ох, стегон родюча повното
Бо те нас принаджує жити,
Чого ще немає на світі.
В тім втіха твоя переможна,
За правду жаданіше завтра
В тім твій неподоланий виклик.
Ох, ямко гладенька хребта
Звеличена в плоті й природі
Та зваяна в пульсі та формі,
Ніколи моя
Утікай!..
