Бентежні сни мого життя,
Ночами проживаю, що хотілось б мати
Десь там межа, годинник там скрадає відчай,
Ти не моя, моя, де тільки вірші.
Такі вже сни тепер не в моді,
І ці слова не варті і гроша,
Там за вікном Вроцлав печаль колише,
Цей потяг віднесе у далі втоми.
Я часто думаю, чому все сталось саме так,
Чому гризоти раком доїдать душу,
Колись був не один, тепер вже сам,
Тепер ці холоди мене колишуть.
fi
І знов за вікном холодний дощ,
Самотні краплі бруки цілують губами,
Я все пишу про відстані життя,
Ні, мої вірші тепер не в моді...
