Ось малюк проходить туп-туп- туп, раді всі - прорізавсь перший зуб
Син помалу вгору підроста, родичів навколо є до ста
Тато, мама, бабця і дідусь, є і прадід, ще живе чомусь
Дні ще довгі, буду молодим і ніколи не буду старим.
Дні за обрій журавлем летять, ось мені вже скоро 25.
Молодий я, дід уже помер, всі помрем колись ми, не тепер.
Дім, робота, діти та город. Оглянувся-а вже 40 год.
Вмерла мама, тато щось слабкий, ростуть діти і я був такий.
Так за обрій десь роки летять, ось тобі і скоро 60.
Ти за ними поженеш – куди? Я ще був недавно молодий.
А роки, мов журавлі летять, не стоять на місці, а спішать.
І батьків давно уже нема, волос припорошила зима.
Глянеш в дзеркало-там хтось стоїть старий, то не я, бо я не так ходив.
Тільки серце каже тук-тук-тук, і тупий чомусь у нього звук
Спину ломить, але все дарма. Я не вмру, бо смерті ще нема.
Й не побачу, як на мій погіст прийде син і внучок там присість
Встане, зробить туп-туп туп, та покаже свій найперший зуб…
Ось скінчилась казочка проста. Але є хтось, хто живе й до ста.
Поки ми живем на світі цім – посміхайтесь, поки є ще чим.
