| © Валерій, 10-08-2023
|
Вибір
Роздуми народжені автором при розгляданні однієі із старих світлин, із вродливим жіночим обличчям...
І Таіна, на твоєму' обличчі,
це Бог завмер, на нім на хвильку мить.
На чорно,-білому поличчі
твій лик - тонка й натягнутая нить. -
Ці очі й, губи... І, о, це Обличчя... -
Цей ангел, в тілі, ледь уже твоім!.. -
Ці чорно-біліі поличчя, -
це й тихе є, повернення у Дім. -
Це тихе є, повернення у Місто,
в той листопад, слякоту і дощі...
У Осінь, з іі, дивним падолистом,
в безлюддя, в сум. І мокріі плащі...
У тихі, й темні. Й старі, Парасолі,
у давні Рури, що іх ледь знайти...
Намочені плішини, коси, й долі,
ким, є тут ти, і ким тут, станеш, ти!?.
Можливо станеш, тихим і незнаним!?
Із власним Світом, Книгою, Дощем?.. -
Все мовчазним, і тим духовно правним...
де в кожну мить, страждання, радість, щем!?.. -
А може ти, залишишся у світі!?
І будеш далі, цяткою на тлі!?.
Лиш не Собою... В власному Зеніті,
тим Манекеном, в Світовому Сні!?.
Валерій Цимбалюк, м. Ковель, 10 серпня 2023 року
|
|
|
| кількість оцінок — 0 |
|
