Це просто луг, - де зачинилась осінь!
у мірній, й невимовній тишині.
І річка, так тече, і німо просить
відбитись на поверхні-гладині.
Дерева сплять, і ледь, з просоня, зирять...
й кущі схилилися, до трав, в легкій, росі... -
іду, в цю вічність, а й чуття, й не вірять,
що це мандрівка, йде в моій, душі.
