Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть



	ПОШУК

АВТОРУ:

	Ім’ я користувача

	Пароль



Бажаєте зареєструватися? Забули пароль?

Жанри

Гоголівський ФОРУМ

AlmaNAH

Наша статистика

Авторів:	2698
Творів:	51622
Рецензій:	96046

Наша кнопка

Код:

Ошибка при запросе:

INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 51445, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '18.117.151.127')

Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed

Художні твори Поезія Поетична збірка

Евокації

© Валерій, 01-08-2023
ВАЛЕРІЙ ЦИМБАЛЮК ЕВОКАЦІЇ Евокація (від лат. evocatio – «викликання») релігійний обряд в Древньому Римі, за посередництва якого під час війни викликали богів-покровителів супротивного міста на свій бік. Після звернення до того божества, яке супроводжувалося обіцянками побудувати йому пишний Храм, римляни приносили в жертву барана чи вівцю і по їх нутрощам намагались визначити, чи була прийнята їх молитва-офіра. Якщо те знамення було сприятливим, вони переходили до бойових дій, а успіх доводив, що чужі боги дослухались до евокації, тобто дали згоду влитися в римський пантеон. Згідно Веррію Флакку, котрого цитує і Пліній Старший, евокація при облозі міст римською армією була розповсюдженою релігійною практикою. Анотація Із чого почати? Почну із головного. У мене не було жодного бажання ладнати цю збірку і друкувати її тут в електронному вигляді. Я просто хотів зібрати до купи усі добре написані мною вірші за останні п'ять років і гармонійно поєднавши їх із першою частиною свого роману і накінець його видати… Але друкуючи вірші на електронних шпальтах «Гоголівській академії», я час від часу відправляв частину із них, своєю побратиму Скрипалеві на Telegram, і коли вони йому чомусь сподобались, він чемно попрохав мене зібрати їх до купи і вислати йому в електронному вигляді… Бо він мав намір занести їх своєму знайомому видавцеві і поговорити з ним на рахунок їх паперової публікації… Але мій роман він, на превеликий жаль, прохав йому не висилати. Тому... розташування усіх віршів у цій неочікуваній збірці довелося кардинально змінити… Але я все ж таки зібрав їх до купи і оформив у дану збірку, яку назвав мало відомим латинським словом евокації, яке має дуже багатозначне і глибоке тлумачення, хоча я зупинився на першому і головному, зазначивши його в епіграфі. Тому дана поетична збірка і складається із тридцяти шести віршів, поєднаних у чоритьої різних, але таких спільним за духом розділів, із різною кількістю віршів у кожному із них… Перший розділ має назву «Сілезія», в якому я подаю свою враження і почуття від свого проживання в німецькому місті Neusalz an der Oder, що розташоване у Нижній Сілезії, і більш відоме в даний час під польською назвою Нова Суль… Назва ж даного міста із німецької мови на українську перекладається як Нова Сіль на Одері… Тому, вона є надзвичайно багатозначною, поетичною і метафоричною і є хорошим вступом до даної поетичної збірки... Другий розділ збірки має назву «Пісні Вояка Руїн». Ця назва є дуже невипадкова у даному контексті історії де ми зараз усі перебуваємо, вона просто і сухо, і на жаль безжально констатує стан пост сучасної України, на тридцять другому році свого фактичного не життя із Радянським Союзом, і за цей час вона чомусь стала вже шостою Руїною? Тому я, у ній подаю своє переживання, болі, надії і сподівання, які у мене народилися і накопичились із листопада 2013 року і до сьогоднішнього часу... В цьому розділі є такі неординарні і оригінальні вірші як «Прусська ідилія», «Гімн вояків-гуляк», «Хвацькі хлоп'ята», що є по суті культурними перекладами», а точніше навіть пережиттями та перенесення «класичної прусської мілітарної теми» на українську мілітарну тему, і через це вони повніше доповнюють українські сенси і архетипи у цій Новітній Світовій війні… Третій розділ збірки носить назву «Залізниччя». Назва на перший погляд незвична і дуже не зрозуміла, але це лишень на перший погляд. Насправді вона є моїм авторським неологізмом, що виник зовсім не випадково, а виник саме тоді, коли я намагався класифікувати ці свої віршовані твори по їхньому внутрішнього настрою і світогляду у якусь точну і зрозумілу усім читачам назву… Але згадавши те, що то й житловий та й виробничий район мого рідного міста Ковеля, розташовується вздовж залізниці, і є по факту «за залізничним» районом міста, я вибрав цю непересічну назву бо вона по своїй суті дуже точно характеризує цей «за залізничний» район міста вздовж «ковельської» залізниці, в якому я провів більшу частину свого щасливого дитинства… Також, в цьому віршованому розділі представлені два дуже яскравих вірша, такі як: «Рай дитинства» і «Полудень життя». Перший із них, описує і розкриває більшу частину того мого дитинства проведеного там, а другий підводить підсумки мого сьогоднішнього життя і розкриває (як на мою дуже особисту думку!) Душу міста Ковеля як неповторної духовної істоти… Четвертий і останній розділ даної збірки носить назву «Химородне», в якому я розкриваю усі свої духовні прозріння та бачення майбутнього цієї уже зникаючої і заключної пост людської хайтеково-підаристичній цивілізації, що по своїй суті є демонічною і і станістичною у цьому зримому апокаліпсисі, який розпочався в 2014 році, і на санскриті носить назву малої пралаєї (малим знищенням), перед черговим циклом вкрапленням Малої Сатья-Юги серед цієї епохи Калі-Юги, і ця Стаья-Юга буде тривати якихось 10 000 років... А закінчу, я цю, помітку-виклад, своїми доволі скромними роздумами про справжню поезію… Лишень, зараз, чомусь? на п'ятому десятку літ, після багато чого пережитого і осмисленого мною, я, накінець зрозумів, що таке поезія, і яка її місія у цьому світі... Якщо послідовно і точно говорити слідом за поетом Арсенієм Тарковським, то: «Поезія, коли вона вже здійснена. Це мовби стигмати людського духу.» Хоча, на санскриті слово дух відсутній взагалі, натомість його там є слово душа, (а душа на санскриті позначається словом Атман), а Вища Душа Бога, що присутня у всьому (і не тільки в людині!) відповідно – Параматман. І ці дві душі, (точніше одна) розділена колись самим Атманом, що втілився в людину... На даний час, переважна більшість читачів знають першу її під назвою Душа, а другу, як божественний Дух... Через таке вище приведене та санскрицьке тлумачення цих термінів, справжня поезія постає, як стигмати людського атмана, який страждає і в страждані творить… При цьому в своєму божественному творені Атман уподібнюється Параматману, котрий в цей час просто спостерігає за творенням Атмана… Хоча... можливе навіть таке наступне вираження того ж самого твердження, виражене у простішу формулу: Поезія – це стигмати людської душі, які прирівнюються до проявів Вищої Душі, але такими не являються… Ось, такий парадоксальний ведичний дуалізм і водночас ведична відокремленість кожної частки і водночас їхня суцільна єдність, що пробуджені в тілі поета як людини і водночас і не людини… І на останок, на рахунок місії самої поезії... Вона, на мою особисту думку є дуже простою і зрозумілою... За словами німецького поета Йоганна Вольгана фон Гете вона – це «Поезія і правда». А за словами українського (чи російського?) поета Арсенія Тарковського це: «…зв'язок людської душі із першоосновою світу». Де «…для поезії дуже важливо, щоб поет був двійником своїх віршів». І поезія для нього – це «…інша реальність, в межах котрої відбуваються події, які паралельні подіям життя, і вона живе тим же самим, чим живе і життя, бо ж життя – це і є чудо, як чудом є і сама поезія». Я б від себе додав би таке: Поезія – завжди пишеться кров'ю поета, і у ній, – він завжди відповідає за кожне створене своєю душею слово, а його поетичний герой, у тих творіннях, – це не просто його життєвий двійник, а його трансцендентне Alter ego, яке він створив, і котре існує у своєму, і водночас і не своєму світі… Валерiй Цимбалюк, м. Ковель, 2, 3 серпня 2023 року P. S. Сьогодні в неділю, в чергове переглядаючи свою електрону збірку, уже продумано і фізично добавив до третього розділу «Залізниччя» два чудові вірші: «Старі будинки» і «Чорно-білі поличчя», написані мною відповідно 3 і 10 серпня. Інтуїтивно вважаю, що вони органічно віллються у цю збірку, і найкраще розкриють у ній, образ мого любого Міста. Валерiй Цимбалюк, м. Ковель, 10 вересня 2023 року Зміст: Анотація I. Сілезія Нойзальц на Одері Блукання серед одного із минулих життів... II. Пісні Вояка Руїн Під сонцем Арея Хвацькі хлоп'ята Гімн вояків-гуляк Прусська ідилія Вояки Руїн Сповідь Вояка Руїн Сприйняття вечора... Усвідомлення Шлях до Смерті Лист до пішовшого у вічність побратима Перемир'я... Невідомі герої Остання крапка Смерть-Життя III. Залізниччя Рай дитинства Полудень життя Покинуті речі Старі будинки Чорно-білі поличчя IV. Химородне Бог насолоджується нами. Пробудження... Моя сансара Мандри в собі Сновиддя Констатація Опис Мандри Темним лісом... Роздуми в пітьмі покинутого Дому... І в кожному, погляді – Бог Фантазії Батяра Свята самота Забутий цвинтар І крівцею заляпані підлоги... Сатья-Юга I. Сілезія Нойзальц на Одері Маленький порт і місто мов з картинки де рури з цегли, і недільний дзвін, де води Одри плещуть без зупинки і де ніщо, ще не зазнало змін. Де все здається: що ти бюргер в ньому ось твій будинок… середмістя… плац… і ось душею ти вернувся дому у свій постійний і старий Нойзальц. Мiсто Ковель, 15 липня 2020 року Блукання серед одного із минулих життів... Нойзальц на Одері Я пам'ятаю як блукав по місту... і місто проникало у мене... Минуле шле, оцю щасливу звістку і щастям єдності, із нього вже війне! І брук озветься в пам'яті-зіницях... і дух століть ударить по тілам!.. Себе знаходжу в давніх кам'яницях себе віддам, прогулянкам, й ногам!.. І знову темінь у провулку вулиць!.. І той ліхтар так світить знову вниз... Я тут блукав – шукаючи все гульбищ! я тут кохав, – в кохані мавши приз! І ці дівчата. О, ці ветрихвістки! І носик верх! і сукня до лиця! О, ці посестри, і звабні актриси, в яке з життів о, заблукав, тут, я!?. Мiсто Ковель, 20 вересня 2022 року II. Пісні Вояка Руїн Під сонцем Арея Під сонцем Арея – лиш місце для неоеліти... У кріслах мажорів усілося листя трави... На Руїни Країни, покладають наівні ще квіти. Хто ти, серед них, читаче, себе на ймення назви!?. А день догорає відбитий в скляних палімпсестах... В ментівських застінках томляться скарби і раби... Чергові наївні проходять сфальшованість тестів, а вільні все мають своє у своій боротьбі... Чи згоден, ти друже, померти, у власній кімнаті!?. Чи згоден, ти далі, дивитись слухнянко на світ!?. Чи зможеш пройтись по-війні як по стежці-канаті!?. І тихо війти, у свій власний, і створений міт!?. Мiсто Ковель, 19 вересня 2021 Хвацькі хлоп'ята Як добре бути молодим і швендяти в окрузі! Як добре бути, хлопці тим, хто мудрість має, друзі. ''Хлоп'ята, хвацько станем в стрій!'' – лопоче троммель з ранку... О, батьку, вседержитель, свій понизь в науці планку!.. Утрись, хлоп'я, стаючи в стрій, бо шмарклі в нас не в моді! О, батьку, вседержитель, свій удачу дай і годі!.. Мiсто Лiсса, 21 липня 2021 року Гімн вояків-гуляк Зіб'ю обчасі в танці нехай сміється світ! До чорта марші ваші мені ж сімнадцять літ!.. Красуня пригортає, а ж падає коса... Нам Бог вину прощає, гуляєм. Світ – краса! Нехай хтось стогне в битві, ми ж вип'ємо до дна... Прославим хміль в молитві він божа новина. Сьогодні в гульці, друзі, а завтра заодно! Черпни вина подрузі яке ж предивне дно!?. Мiсто Лiсса, 10 вересня 2021 Прусська ідилія І плац військовий під дубами, і троммелі у такт шумлять... і Честь, і Вірність – наші Храми і кров, й завзяття, в нас бурлять! О, так ступив – і все змінилось! І день, і світ війшли в мене! Усе нічне і темне збилось... і вічність із душі війне! Хто тут є я, як не найперший!? І кожен крок – у себе крок! І кожен брат, і більший... й менший... Життя, – війна! – і, наш, урок!.. І я відкритий для просторів... – і око, дивиться у даль!.. – Нам вдосталь щастя і прокльонів, а ворог мертвий. – Як нам, жаль!.. О, друзі, заспіваєм дружно, і вкотре вирушим в двобій! Не хай і буде і сутужно, але тримай, камраде, стрій! Мiсто Ковель, 31 серпня 2022 року Вояки Руїн І Міста, стають пастками змін і кожен, хто б'ється – герой. На Руїнах Країни, все ставлю на Кін і це не спектакль, і не роль... І муки, щоденні мої… Солодкі, і гіркі в борні!.. – Довкола, десь боюся свої та й, вкотре ж, Вкраїна в огні! Мiсто Ковель, 25 березня 2023 року Сповідь Вояка Руїн Нарис написаний пiсля споглядань вiйськовоi кiнохронiки Першоi свiтовоi... Я грузну в Багнюці Століття стаючи Одним на Землі. Чекаю Свого Лихоліття і вкотре, Прийдешнє в вогні... І лінії шанців і дроту... й розриви шрапнелі і снів. Втрачаєм останню вже роту й чекаємо щастя у днів... Й загублені лиця і руки... й листи, із світлинами десь... У небі літають ті Круки і Ми, виживаємо ледь... Як стати собою в Горнилі і виграти в Серці Війну? Підпори Режимів прогнилі і ледве ним слово знайду! А руки провалюють темінь, а кріс все шукає води... І тягне в баюрі цей ремінь... й ладунок не гоже знайти... Розриви, і чути десь крики, просмалений ранок дірок... В уяві з'являються лики, і багну втікти від думок. Роздумливість варта Століття та й ті Руйновища Кругом... Вгризаюсь в Своє Лихоліття, і Світ, Постає, зразу ж Сном!.. Мiсто Ковель, 3 лютого 2023 року Сприйняття вечора... Догорає, трава, та й осіння блакить. І втомою вечір, стрибає на плечі... І рветься в тобі, та невидима нить, що поки вела, до підступної втечі. А місто згорає, на вугіль, і пил і хижі вітри, його в ніч дотерзають... І тями не ймеш: де фронт тут, і тил? бо вибухи мін, тебе з сну повертають... Мiсто Ковель, 17 лютого 2023 року Усвідомлення Від Світу вже, лишилися Руїни – і всі Божки – пішли у Небуття, ступаю, по Незвіданій Країні, і все гадаю: хто ж, насправді я!?. І, що змінилось, в Серці Та й у Тілі!? І Присмак сажі, на Потрісканих губах... А Ми на Диво, Друже, все ж вцілілі, а Смерть Чекала, Підла, в метрах, ста-х.. Мiсто Ковель, 17 лютого 2023 року Шлях до Смерті Розбиті сни на попелищі й уламки криці, – слід війни, до Краю Смерті, стали ближчі себе пізнали, у Борні. Згорає Книга, – Снів Метелик, усе несправжнє, і в Імлі. За цим Життям – сусідній Берег на нього ж ступимо у сні. Мiсто Ковель, 30 квiтня 2023 року Лист до пішовшого у вічність побратима Писати кудись в невідомість до тебе короткі листи? І ніжити пам'яті кволість із Я перейшовши на Ти? Ти є, за кордонами Долі бо втратив, її у Бою... І, що ти, зі мною накоїв скінчивши, мандрівку, свою?! Мiсто Ковель, 10 лютого 2023 року Перемир'я... Ця Війна, не закінчиться зразу, і зброя, не ляже на грунт, І Дух, не поборе Заразу, що, і створила цей бунт. І танки, стоятимуть в глині... і хлопці, куритимуть десь... Години, спливатимуть плині і простір, застигне ледь весь... Та й вкотре ж, обмануть і скажуть: “– Уже, перемога прийшла!.." – Героїв, в багнюці замажуть, та кров, скрізь багнюку, пройшла... – Мiсто Ковель, 17 березня 2023 року Невідомі герої Вони всі смертники. Що дивляться в обличчя свої майбутні і можливо злі... І в книгах пам'яті, і на усіх поличчях вони не пізнані, на мілітарнім тлі. Останні краплі, Дикого Бенкету де за Чуму заплачено Усім. І Дикий Крик, пронизує Планету, а за спиною, вже палає Дім! Мiсто Ковель, 17 червня 2023 року Остання крапка Сталеві кроки у відомість, іще, не пізнаних, світів... Твоя душевна тиха кволість, а ти так, вірності хотів?.. Кімната, лампа, і вікно у вічність... відкрите подихом душі. Собою бути – ще незвичність бо ти п'янієш в цій глуші! І це життя!? І це є крапка!? поставлена в кінці себе. Та все ж досягнена та планка де ти собою вже не є. Мiсто Ковель, 30 січня 2022 рік Смерть-Життя "Вічність" Сансари Старіє тіло, з часом до дірок... і вже стирається, кордон живих і мертвих... З живого в мертве, робиш звичний крок і знову там, ти помираєш смертним... Пішов... й прийшов. Відкривши двері в світ... а десь ще там, бенкет, і друзі, в колі!.. О, скільки раз, ступаєш, вірно в слід? О, скільки раз, мандруєш, все, в неволі?.. Мiсто Ковель, 21 червня 2023 року III. Залізниччя Рай дитинства Не зникнуть, з пам'яті ті рідні... і то й Будинок, і Городець... Вони на віки є безцінні хоч, не малюк я є, й не хлопець... Душа в дитинство, повертає, і вкотре втілюється в того, хто кожен закуток там знає і в кожній речі, бачить свого... І знов бабуся, на порозі. У близині, шумлять вагони. і я ще вільний та й у Бозі, бо ж не зазнав шкільної втоми... А за порогом, світ тривожить... І я є ворогом, для нього... І щастям очі, заволожить, туман сприймання, дива ж того... Мiсто Ковель, 7 липня 2023 року Полудень життя Невже ж мандрівка, закінчиться знову? і лист впаде, із дерева, і сніг. – Закриє все, і я забуду мову і знов почну, кармічний, й довгий біг?.. Ця вулиця, сіріє в кінострічці, мого нудного, і не знятого кіно. І я сумую, та й радію в віці, й дивлюсь в життя – через своє вікно... І перехрестя, тягнуться від мене! – Й Старі будинки – дивний ж долі спів. І тіло ще, не літне й не зітлене до них у кроках, підбирає слів... Мiсто Ковель, 10 липня 2023 року Покинуті речі Покинуті ж речі... Завмерлі в чеканні, й не брешуть собою, в жаданнях людей... Їх суть, все віщає, в святому мовчанні, без жодних завдань, устремлінь і ідей. Бо зникли вони, з ілюзорним туманом, і визріла, суть. Проявилася в них. Уся споконвічна, й не вкрита обманом... проста і звичайна, у діях своїх. Мiсто Ковель, 20 липня 2023 року Старі будинки Старі, будинки, Міста так говорять. – І власні сни, дарують забуттю!.. А мої думи, лагідно ним вторять, І не дають їх, смерті-забуттю. Одні. Цегляні з них. – А інші. – Шлакоблочні, але шляхетні, в діях, і, в словах... В подобі кращі, в вимірах є точні, Вони є скелі, звіренні в ділах... У них заховані, звоєненні століття. Й молитви хлопчика, і крики немовля. Єднань, і схлип закоханих... і різні лихоліття Столове срібло, і старе, життя... Мiсто Ковель, 3 серпня 2023 року Чорно-білі поличчя Вибір Роздуми народженi автором при розгляданнi однiєi iз старих свiтлин, iз вродливим жiночим обличчям… І Таїна, на твоємý обличчі, це Бог завмер, на нім на хвильку мить. На чорно,- білому поличчі твій лик – тонка й натягнутая нить. – Ці очі, й губи... І, о, це Обличчя… – Цей ангел, в тілі, ледь уже твоїм… – Ці чорні-білії поличчя, – це тихе є, повернення у Дім. – Це тихе є, повернення у Місто, в той листопад, слякоту і дощі… У Осінь, з її, дивним падолистом, в безлюддя, в сум. І мокрії плащі… У тихі, й темні. Й старі, Парасолі, у давні Рури, що їх не знайти… Намочені плішини, коси, й долі, ким є тут ти, і ким тут, станеш ти!?. Можливо станеш, тихим і незнаним!? Із власним Світом, Книжкою, й Дощем?.. Все мовчазним, і тим духовно правним… де в кожну мить, страждання, радість, щем!?.. – А може ти, залишишся у світі!? Щоб бути далі, цяткою на тлі!?. Лиш не Собою… В власному Зеніті, тим Манекеном, в Світовому Сні!?. Мiсто Ковель, 10 серпня 2023 року IV. Химородне ईश्वरः अस्मासु आनन्दयति। Переспiв з Вед... Бог насолоджується нами Бог насолоджується нами, Він живе в нас, і творить нас щомиті, Ми є творіннями власних бажань, І відбиттями його полич, Які в дзеркалах цього світу, Здаються нам нашими. Мiсто Ковель, 10 березня 2018 року Пробудження... Ти вже останній?! Але хто ж останній!?. Напевно той, хто вийшов із себе? Ти є вже ранній? Але хто є ранній!? Напевно той, хто пробудив тебе? Цей світ є Міф, і ти є Міф і вічність!.. В тобі осердя, справжній чоловік!. І ця звичайна, й повсякденна звичність... І це безсмертя, що втрачає лік.. Мiсто Ковель, 1 липня 2023 року Моя сансара І сніг спадає, з мжичкою у безвість і всі дерева, – водорослі з снів... світ порина, – в чергову свою певність і день вчорашній – в споминах зотлів. І хвижі снігу, – вспомини тривожать: ким був я в сні і звідки я прийшов!?. А світ – це мандри, що бажання множать... І, що ж я бовдур… в нім таке, знайшов!?. Мiсто Ковель 19 грудня, 2021 року Мандри в собі А ти все ідеш, по дорозі кудись? й зупиняєшся й тихо в дорозі... Але в світі, цьому – знайдись! і опинишся, знов на порозі… Бо всі мандри проходять в тобі хоч здається, що зовні проходять... Полюби, і пізнай у добрі... бо всі мандри, в домівку, приводять… Мiсто Ковель, 30 сiчня 2023 року Сновиддя На двір, як в сон, виходжу я, і сонце б'є, і ріже в очі... "Привіт, дітвак"! – кричить життя і шле слова легкі й пророчі... І кола йдуть від тихих вод де у сновидді я купався... І тоне там піратський флот бажань, з якими я, награвся! Мiсто Ковель, 14 серпня 2022 року Констатація Й зморшками посічене обличчя, а душа бажає забуття... Молодість сміється із поличчя і вагаєшся: " Чи це бува не я!?" І вглядаєшся і бачиш ти не себе і здається, що минуло знов! Те дитинство радісне без тебе і кохання підірвало кров! І шумить у вухах тихий гуркіт... – і дерева цвітом манять, в світ! Та в кімнаті, осені є шурхіт і той вітер б'є у свічку літ. – Мiсто Ковель, 21 жовтня 2022 року Опис І той шурхіт ночей... – і спадає пітьма. У озерцях очей блиск зірок сліпить тьма... ...Догорає свіча, а ж, дівчина в сорочці!.. – Ти незнана, й чия!? О, Богине, в цій точці!? Мiсто Ковель, 1 березня 2023 року Мандри Темним лісом... Обличчя, відьми незнайоме, – і в Темний ліс біжить стезя... Чому, спинився, ти героє у тебе вільне, є буття!? А темні хащі манять в темінь – один лиш крок, і ти вар'ять! Але твій меч, – доволі кремінь, і очі. – Січею горять!.. – Ступаєш тихо, і тривожно, і кожен шурхіт – дзвонів звук! А ліс обманює безбожно і он, на дубі, чорний крук... Ти вже ступив у коло Сили і все можливе стало Сном... Підступні духи радість збили і ліс здається хижим тлом... Там щось сховалось, чи ж здалося!? Та, ні це пташка, вись знялась! Щось химородне завелося. І чом душа ж!? Так, повелась!? Мiсто Ковель, 25 березня 2023 року Роздуми в пітьмі покинутого Дому... ...він був найперший, на бенкеті відьм де вино, так все, лилося рікою, але осінь, цим листям, постукала в дім і свічу, погасила рукою... І той присмерк столітніх гардин... із портретів глядить середньовіччя... Помирати в спокою, сутужних годин через битви в своїх протиріччях? А життя все втікає, в своє небуття... і пів присмерк кімнати є віщим... В цьому домі солодко, пийнув забуття і до Бога став рідним і ближчим. Мiсто Ковель, 10 лютого 2023 року І в кожному, погляді – Бог І в кожному, погляді – Бог, і в кожному русі, – безсмертя, і кожне, становлення – Крок, і кожна, є віра, – опертям. Ступаю, по тверді, Земній вслухаюсь у тишу і звуки... У в кожному сні, і реальності Дій солодкі і гіркі, поетові Муки. Мiсто Ковель, 17 травня 2023 року Фантазії Батяра Катрени снів, і каравелли. І, перли, і монети слів... Із підсвідомості ростуть омели – куди ж ти, бат'ярю, забрів!?. Міста казкові і чарівні. Дахи, з червоних черепиць! Коти і киці в рухах вільні, привиддя, лізе із пивниць... А ж п'яний місяць – коло ночі. Так хочеться вдихнути світ! І чути співи ті пророчі, що топлять душу – йдучи в міт... Місто Ковель, 25 березня 2023 року Свята самота Старіти, повільно без світу. У власній, своїй, самоті, і себе, творти із міту живучи, в своєму бутті... Нехай, догорає епоха, і темінь, свою забере... У всьому, я бачу лиш Бога, і, плутаю його й себе... Мiсто Ковель 1 червня 2023 року Забутий цвинтар Присв'ячую Старому Ковельському Цвинтарю... За темінню склепу не видно нікого лиш час проступає із листя трави. Коріння постійно у пошуках, кого? А камінь із часом, іде, все на ви... Століття... століття!.. і трохи зневаги. Покоцані стіни і заячий мох... Тут війни творили пекельні розваги, тут час лікував всю химерність епох. А вітер волає, і гне у бік сосни, і цвинтар забутий, культури навік. Он стежки ледь видні травою поросли, невже і скінчиться цей варварський лік? Мiсто Ковель, 23 грудня 2022 року І крівцею заляпані підлоги… …вiйськовим хiрургам… iз щемливим зворушенням... автор… І крівцею, заляпані підлоги, і скальпель, лікаря розрізує життя. Це є, як ті, божественні пологи, приймати хлопців, з смерті-забуття… І очі ламп, все зиряють у душу, і променів, серпанок, мов туман… Природа шепче: «Вижити я мушу…» а дух їй вторить…: «Я тут поки пан!» І все змішалось, в мірнім вальсі-русі мітичних сфер, де ритми творить Бах… А за вікном, стрекоче коник в дусі і Бог цей світ, вже вкотре, бачить, в снах. Мiсто Ковель, 11 листопада 2019 року Сатья-Юга Початок І Руйновища, поросли Садами. І водограї і вітри шумлять, і Бóги, воз'єдналися із Нами, і Демони, в глибинах міцно сплять. І Світлий день, оновлений і тихий... і чути мантри, що дзвенять навкруг... І Бог, Арійський і Багатоликий, у Дар Безсмертя, простягає з Рук. місто Ковель, 24 лютого 2023 року Валерій Цимбалюк, м. Ковель, 1 серпня 2023 року

Написати рецензію	Рекомендувати іншим
Оцінити твір: (голосувати можуть лише зареєстровані) кількість оцінок — 0

Згенеровано за 0.045380115509033 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

Що почитати