Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2683
Творів: 50955
Рецензій: 95697

Наша кнопка

Код:



Ошибка при запросе:

INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 5140, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '54.242.96.240')

Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed

Художні твори Поезія Переклад

Стрітення ( з Й.Бродського)

© Тарас В'єнц, 06-06-2007
                                         Анні Ахматовій

     Коли вона вперше до церкви внесла
     дитя, всередині були із числа
     людей, що в молитві були там віддавна,
        Святой Симеон и пророчиця Анна.

     І старець на руки прийняв немовля
     Марії; і три силуети здаля
     здавалось, злились над малятком у раму,
        в той ранок, загублені в сутінках храму.

     Той храм обступав їх, як ліс-старожил.
     Від людських очей і небесних світил
     вершини ховали, розлігшись, мов таця,
        в той ранок Марію, пророчицю, старця.

     І тільки на тім'я промінчик один
     світив малюкові; та він не будивсь,
     нічого не знав ще й посапував сонно,
        Вмостившись на сильних руках Симеона.

     А було повідано старцю цьому
     про те, що побачить він смертну пітьму
     не швидше, ніж сина побачить Господня.
        І сталося. Й старець промовив: "Сьогодні,

     за словом Твоїм, що повік не мине,
     Ти, Господи, ось відпускаєш мене
     у мирі, бо мої побачили очі
        дитя: він -- те світло, котре серед ночі

     поганам засвітить. В нім - Божий Закон
     і слава Ізраїля в нім." -- Симеон
     замовк. І зненацька їх тиша накрила.
        І тільки луна від тих слів голосила

     й кружляла ще трохи вгорі між стропил,
     бриніла легесеньким шурхотом крил
     під куполом храму, мов птаха тривожна,
        що може злетіти, та сісти не може.

     І дивно їм було. Мовчанка німа
     дивніша від мови була. І сама
     Марія в бентезі з тих слів чудувалась.
        І старець сказав: "Богу нашому слава.

     В тому, хто лежить біля твоїх грудей
     падіння й спасіння мільйонів людей,
     предмет суперечок і сварок причина.
        І меч той самий, що колись ним учинять

     наругу над тілом його, і тобі
     крізь душу простромлено буде. Тоді
     відкритими  стануть для погляду твого
        приховані помисли серця людського".

     Він скінчив і рушив назовні. Услід
     Марія, сутулячись, й брилою літ
     скоцюрблена Анна німотно зоріли.
        Він меншав дедалі у змісті і в тілі

     для двох цих жінок під згромадженням стін.
     Від поглядів наче прискорившись, він
     ішов по лункому порожньому храмі
        вперед до дверей каламутної плями.

     Був крок дідугана твердим, як алмаз.
     І тільки як ззаду пророчиці глас
     долинув, він стримав свій поступ розлогий:
        та це не його прикликали, а Бога

     пророчиця славити вже почала.
     І двері зближались. Вбрання і чола
     вже вітер торкнувся, і пнялась до вуха
        з-за стін стоголоса людська завірюха.

     Він йшов помирати. Не в гомін юрби
     він, двері відкривши, два кроки зробив,
     але у німотні маєтності смерті.
        Він йшов по просторах, позбавлених тверді,

     він чув, як завмерла часу течія.
     І образ Малятка з пречистим ім'ям
     і тім'ям пухнастим, осяяним небом,
        душа Симеона несла перед себе

     мов дивний світильник, в той морок печер,
     в якому нікому не випало ще
     узріти свій шлях хоч би в іскрах убогих.
        Світильник світив, і ясніла дорога.
    2000-2001 рр.


     СРЕТЕНЬЕ                  

                                        Анне Ахматовой

     Когда она в церковь впервые внесла
     дитя, находились внутри из числа
     людей, находившихся там постоянно,
        Святой Симеон и пророчица Анна.

     И старец воспринял младенца из рук
     Марии; и три человека вокруг
     младенца стояли, как зыбкая рама,
        в то утро, затеряны в сумраке храма.

     Тот храм обступал их, как замерший лес.
     От взглядов людей и от взоров небес
     вершины скрывали, сумев распластаться,
        в то утро Марию, пророчицу, старца.

     И только на темя случайным лучом
     свет падал младенцу; но он ни о чем
     не ведал еще и посапывал сонно,
        покоясь на крепких руках Симеона.

     А было поведано старцу сему,
     о том, что увидит он смертную тьму
     не прежде, чем сына увидит Господня.
        Свершилось. И старец промолвил: "Сегодня,

     реченное некогда слово храня,
     Ты с миром, Господь, отпускаешь меня,
     затем что глаза мои видели это
        дитя: он -- Твое продолженье и света

     источник для идолов чтящих племен,
     и слава Израиля в нем." -- Симеон
     умолкнул. Их всех тишина обступила.
        Лишь эхо тех слов, задевая стропила,

     кружилось какое-то время спустя
     над их головами, слегка шелестя
     под сводами храма, как некая птица,
        что в силах взлететь, но не в силах спуститься.

     И странно им было. Была тишина
     не менее странной, чем речь. Смущена,
     Мария молчала. "Слова-то какие..."
        И старец сказал, повернувшись к Марии:

     "В лежащем сейчас на раменах твоих
     паденье одних, возвышенье других,
     предмет пререканий и повод к раздорам.
        И тем же оружьем, Мария, которым

     терзаема плоть его будет, твоя
     душа будет ранена. Рана сия
     даст видеть тебе, что сокрыто глубоко
        в сердцах человеков, как некое око".

     Он кончил и двинулся к выходу. Вслед
     Мария, сутулясь, и тяжестью лет
     согбенная Анна безмолвно глядели.
        Он шел, уменьшаясь в значеньи и в теле

     для двух этих женщин под сенью колонн.
     Почти подгоняем их взглядами, он
     шел молча по этому храму пустому
        к белевшему смутно дверному проему.

     И поступь была стариковски тверда.
     Лишь голос пророчицы сзади когда
     раздался, он шаг придержал свой немного:
        но там не его окликали, а Бога

     пророчица славить уже начала.
     И дверь приближалась. Одежд и чела
     уж ветер коснулся, и в уши упрямо
        врывался шум жизни за стенами храма.

     Он шел умирать. И не в уличный гул
     он, дверь отворивши руками, шагнул,
     но в глухонемые владения смерти.
        Он шел по пространству, лишенному тверди,

     он слышал, что время утратило звук.
     И образ Младенца с сияньем вокруг
     пушистого темени смертной тропою
        душа Симеона несла пред собою

     как некий светильник, в ту черную тьму,
     в которой дотоле еще никому
     дорогу себе озарять не случалось.
        Светильник светил, и тропа расширялась.

    16 февраля 1972
    Иосиф Бродский.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

!!!

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Дана Рудик, 06-06-2007
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.7073290348053 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Історія Європи. Український погляд
Кожен з нас має знати історію власного народу. Бо історія – це його посвідка на проживання на рідній …
Погляд на світ через призму пародії.
«Прометей поміж грудей» – тільки ця провокативна назва збірки чого варта! І це не натяк, це те, про …
День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …