о дев’ятій ранку
було темно
як о сьомій
вечора
й
можна було налити ще кави
з кострулі в якій я
варю її поперемінно з картоплею
в залежности
день
приємно безробітний бо
дощовий ніби
земля як відвернулася лицем од
сонця, так і пішла
пішла геть по
вулиці не
озираючись на.
можна було
писати вірші довгі
наче струни дощу й
водянисті
як тридцять третій день
народження, в який якщо
сам себе не розіпнеш, то
ніхто й не
візьметься
можна було й
не писати
пити натомість
теплу каву
темну, як рахунки за електрику
та уявляти, як десь у
висотних будинках
клопотливо рахують прибуток
нащадки того, що в 30 000 р. до РХ
винайшов вогонь
і того, що
в 29 000 р. до РХ
придумав горнятко
того чи іншого
і писати вірші
з яких ніякому нащадку
зиску не витиснути
танцюючи пальцями Раймонду
перед теплим екраном
на якому вистрибують
такі чисті слова
вільні від човгання
по чорнозему чернеток
шикуються
винищуючи за собою євгенічно
невдалих
і тільки темно й
нарешті тепло на мить
і дощі за вікном
і дощі
