«Я ключ повернув у дверях
У домі своїм –
Повз нас плине часу
Швидка ріка…»
(Вільям Батлер Єйтс)
З прозорих цеглин повітря
Збудував собі дім вічний:
Між пухнастими хмарами лісу,
Між громадами хмар гір,
Між химерами хмар замків:
Збудував, ніби я муляр у фартусі:
Вільний як вітер-зброяр
Між сонячних променів:
Між.
Важкий ключ носив одвіку
У торбі залатаних мрій –
Синіх як небо у травні –
Якраз на Белтайн – день вогню.
Важкий ключ мідний хрещатий
Змайстрував зі старих ножів,
Якими володіли люди дольменів:
Ключ від дому ще неіснуючого,
Незнаного і незвіданого,
Хоч і мого сокровенного.
Відчиняю ним прозорі двері,
Як відчиняють келію
В якій живе Час – монах бородатий,
Що гортає палімсести літописів
І пише сонети містралів,
Елегії ірландських туманів,
Наче не Час він, а сторож Міста –
Отого, що ніколи не буде збудоване:
Хіба що у п’ятницю – скорботну.
Такими як я муралями-мурахами…
