І коли вона плаче: «Я більше не знаю, хто я», -
Відкидаючи пасмо вогню зі своїх очей.
Я пишу на її ключицях: «Жива, як хвоя.
І колюча, немов стерня. І м‘яка, мов глей».
Мені хочеться їй написати: «Ти - тил і зброя.
Ти - і рана, і бинт, і медик, і лезо, й біль.
Ти - і яблуко, і Гелена, і трон, і Троя.
І Донбас, і солодка сіль українських піль..
Ти - і кров, й кровоспинне. Ти - і полон, і воля.
Ти - вода і земля. Ти - мова й вуста. Усе…
Ти - чорнюща жалоба, коли назавжди хоронять,
І білесенька чиста віра, коли несе...
Ти - і хрестик на вишиванці, і хрест могильний,
І натільний, який береже від ворожих куль…
Ти - життя. Розумієш? Ти про життя, богине!
