Циганка юна з тілом золотим, де сонце спалене пірнає в тепле море,
Грудьми годує сонне немовля на сходах храму і шарпливо вгору
Так позирає, мов шука когось у натовпі, що пропливає мимо,
А через браму кам’яний Христос на неї дивиться печальними очима.
Дитя губами мне тужаву грудь, спливає стиха по щоці краплина біла,
Тарілка мідна, пригорща монет, і темні очі, бачить їх несила.
Дзвенить монета, впавши на таріль, все вкрилось пеленою золотою,
Схиливши голову, ступаю швидко геть нервовою нерівною ходою.
