на небі накрохмаленому
на нашому простирадлі
залишаються вигини нашої спеки
порох зі стелі згортається у безкінечність
у таку-собі цигарку-недопалок
куди ти йдеш кожної ночі?
куди мені йти тебе шукати?
куди мені дівати свої вкорінені в плоть вени
витесані з похоті прогини-набряки
вимріяні силуети?
коли мені можна буде взяти до рук ключа тої шафки
де лежать твої перемінні крила
твої трусики
косинки та парфуми
любовні записки та шоколад?
шафки у яку б ти мене могла сховати
від демонів власних татуювань
від нагих хлопців з мого дитинства
та відгодованих дівчаток з цілого світу
..залишаються прочинені двері
промінь крижаного світла
залишаюсь наодинці з демонами-спогадами
лишень краєм ока маю можливість бачити
ти миєш свої ноги
натираєш їх чимось масним
в тебе є пемза
