Той час,
коли ми
були ще собою
(спонтанні,
мов діти),
коли я
була ще з тобою,
коли я могла
ще ловити,
наче рибалка,
іскорки
з твоїх очей;
той час,
коли натовп дерев
не мовчав, шарудів
про закляття легенд:
про тіла
із зміїної шкіри -
луска сосен кори
випромінює
бурштинові
відбитки сліз;
той час,
коли ми
прислухались
до шепоту
хвойних фей,
що торкалися вістря
тa взаємно
вершечків тіней;
той час,
наче сповнений
криком сови,
що сидить на гнізді -
цей час
ми проґавили:
він незримо
пройшов
через стіни,
крізь вікнa -
межу, що ділить
нас
іншим світом.
