...старанно мовчати, коли достигає ґлід
і кава парує, немоби вулкан забутий...
Ти поряд. Бо так тільки ти залишаєш слід
на синім подвір’ї – тривкими вогнями рути.
Наоберт – часи, наче пам’ять чужих авто.
Навиворіт – час. Як рубці, кровоточать стяги.
А той, хто ніким народився, й тепер ніхто.
Бо інший – народжений НАД – не йме переваги.
Як ти, тільки ти вмієш визнати вовчий слід
і жити під оком дула, але гортанно
мовчати ув осінь, коли достигає ґлід,
як наші слова.
Як сліди.
Як поснулі рани.
