Володька працює на Запорізькій АЕС,
У нього закритий профіль у фейсбуці.
Але ми в друзях, тому я бачу там багато синьо-жовтого.
Володька пише мені у приваті про орків на станції
і лайкає мої пости про ЗСУ.
Сьогодні на ЗАЕС знову прилетіло.
Вибило вікна в будівлях ударною хвилею.
Володька цілий, і слава Богу.
У школі не було йому рівних на турнику -
дрібного зросту, худий, легкий.
Скльопки, замки, виходи силою -
тут він завжди вів перед.
У Володьки дві дорослі дочки десь на Харківщині,
він боїться за них,
а дружини не стало рано - хвороба.
Дружину я теж знав. О, у них там була любов!
На останню зустріч однокласників
Володька чомусь не приїхав.
Кажуть, що збирався, та щось не вийшло.
На тій зустрічі був Мишко.
Він після школи пішов по військовій лінії.
Полковник інтендантської служби.
Мешкає у Москві, дружина корінна москвичка,
дітей немає.
Про себе розповідав гордо,
дивився вдаль і трохи поверх голів.
А чого, життя вдалося. І полковник, і у Москві.
Розмовляв із нами російською.
Льонько Кириленко запитав:
„Що, забув уже по-нашому?»
«Просто мне так удобнєє»,- відповів Мишко,
здвигнувши плечима: у чому, мовляв, проблема?
У Мишка теж закритий профіль.
Правда, я з ним не в друзях, тому не знаю
що там у нього.
Я відписую Володьці, а думаю про Мишка:
як йому там зараз живеться, у Москві?
