Ой то не птиці перелітні пролітають,
Ой то не громи-громовиці гуркотають,
Ой то не блискавиці землю поціляють,
А то цар московський, Ірод проклятий,
Їхнє куцоногіє, товстопикіє та косоокіє
Гостинці свої царські доправляють.
Сидить козак під вербицею спочиває,
Нікого не чіпає та й не зобижає,
Люльку-носогрійку свою закуряє,
Кашу козацьку в казанку на огні мішає,
А коника буланого, товариша вірного,
На зелену пашу гулять одпускає.
А над царським двором орел вишкіряється,
На два боки роздобичу собі видивляється,
Рясно сипле царь гостинці, старається.
А гостинці в нього щедрі, гойні та багаті,
Не скупиться государь, по-царськи одарює,
Де насипле дарів, там огнем все займається.
Здріє-бачить козак: пил-кіптягу підіймає,
Битим шляхом курить-пилить - товпа насуває
Кінні перві, а хто піший - спішить-доганяє
«Стійте, люде, не мчіть, не спішіть, не біжіте,
Ви мені козаку до ладу розкажіте
Хто ви? Звідки? І що вас жене-поганяє?»
«Ох, багацько у нас усілякого люда,
Ох, тікаємо ми із усяка усюда,
Бо вбиває нас, губить московський Іуда.
І хати, і церкви - все, що є, розоряє,
На землі ні живої душі не лишає,
Тільки бродять голодні собаки-приблуди»
Як Іван-козак оці слова прочуває,
Коня свого вірного буланого сідлає,
На коника сідає і так промовляє:
«Скачи, скачи, коню, скачи, не барися,
Бо вже пес московський крові перепився»
Та у путь далеку скоренько рушає.
Їде полем попаленим чорним бідацьким,
Та ще шляхом покрученим довгим чумацьким
Та ще лісом дрімучим темним відьмацьким,
Через села розбиті, через ріки розлиті
Крізь московські кордони, крізь оружні заслони
Ой же на коні своїм вірнім козацькім.
А де царь живе, площа сіра брукована
Та стіна кам’яна зубата мурована,
І ялина, наче синькою розмальована
Угорі там дзигарі на чотири сторони
Скриплять-хриплять мов гайворони
А в воротях варта стоїть муштрована
Перву варту рубав Іван з правого плеча,
Другу варту рубав козак з лівого плеча,
Третю варту із пістоля стріляв згаряча.
Заходить Іван-козак до царської хати,
Та іде Іван-козак крізь царські палати
Та царя окаянного там він зустріча.
Як ударив Іван царя та межи очі
Та погнав його, мов кнуря, хворостиною
А царицю, мов телицю, на налигачі
А за ними ще тувина із лампасами
І Кобилячу Голову з вихилясами
Та на вежу всіх до вікна поверх дзигаря
Будуть вам ці дзигарі та із зигзицями.
То тепер як у Москві-городі світає
Люд китайський нехрещений наїзджає
На дзигар із зигзицями очі видивляє
Та московськії дива хвалить-вихваляє
А як час проб‘є, враз зигзиці сполошаються
На всю площу по-московськи матюкаються.
А козак сидить під дубом спочиває,
Нікого не чіпає та й не зобижає
Люльку-носогрійку свою закуряє,
Кашу козацьку в казанку на огні мішає,
А коника буланого, товариша вірного,
На зелену пашу гулять одпускає.
