«Тиша!
Там, у глибина озера, біліють
Гори хмар…»
(Йоса Бусон)
Вірші, що написані на стінах в’язниці
(А хтось збудував її),
Вірші, які вивчали напам’ять,
Які несли через безодню років
У лабіринтах свідомості
Гіркі як мигдаль,
Солоні як Мертве Море.
Дивлюсь у вікно сподівань
і повторюю
Слова, які не можна забути.
Літери розчиняються в повітрі,
Літери, які я щойно вигадав,
Літери незнаної абетки
Давно забутої мови
Повторюю.
Перекладаю на цю мову рядки
Веселої поеми про пекло.
На лобі спокійного Козлотура
Малюю знаки таємні
І мрію про море
В якому втопився келих
Грааля.
Я вип’ю цю осінь терпку
По краплях, ночами,
Коли тіні горнуться в плащ,
Коли темінь стає домом-пусткою,
Коли з хвилин плетуть вінок
Зорі.
