Люди говорять. Люди говорять багато.
Часто говорять істину, а ще більше - нісенітниці.
Люди просто говорять. Бо мусять говорити -
аби були почутими, бо кожен хоче бути почутим.
Люди говорять.
Говорити - срібло, хоча мовчання - золото.
Золото тиші. Золото думки, яка, перш ніж випурхнути,
народжується і визріває у золотому коконі.
Люди говорять.
Через медія, через повітря, через віки у книгах -
інформація лине звідусіль.
І небеса теж говорять. Коли люди стихнуть.
Коли поночі виходжу на балкон
і задивляюся на північний небосхил,
бачу, як над верхів´ям дерев
небо говорить мовою світла -
виписує на своєму темно-синьому тлі золоті літери -
величне "W" (чи "M") Кассіопеї, спіральне "S" Дракона -
так говорять сузір´я сяйливою мовою,
проте, імовірно, вже мертвою, як латина -
бо те, що видно на нічному видноколі -
це відображення світла,
яке летіло до нас мільярди світлових літ.
І який же насправді живий образ Всесвіту - нам невідомо,
тільки і знаємо, що Полярна зірка -
це наш вічний дороговказ.
Люди говорять. Багато і мало. Говорять.
Спричиняють галас і шум. І війни, на жаль, теж.
Лише море - спокійне й бурхливе -
чи пам´ятаєш його шум ще?
Пам´ятаєш, про що воно нам говорило
тоді, коли йшли ми вздовж берега
і його хвилі пінилися і прибивалися нам до ніг,
коли сонце високе впиралося в тім´я,
а ми довго йшли вздож кордону стихій -
однією ногою в морі,
а друга опиралась в пісок?
І про що говорив нам пісок?
Про час, про світло, про Вічність,
яку ми тепер відчитуємо зі золотих письмен..
Люди говорять. Люди багато говорять.
І небеса теж говорять. Коли люди стихнуть.
Золото тиші. Послухай - небо говорить мовою Світла..
