|
|
| Авторів: |
2698
|
| Творів: |
51554
|
| Рецензій: |
96005
|
|
|
|
Код:
|
|
|
Ошибка при запросе:
INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 5060, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '18.216.26.104') Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed
|
Художні твори
Поезія
Вірш
|
|
|
| © Мілан Кєрніч, 31-05-2007
|
Прогуркотів трамвай, я йду додому.
Хоча й невпевнений – чи справді я іду?
Наче усі навкруг живуть вже по-новому,
А я один – старим життям живу;
А я один – не дихаю, як треба,
Незграбно гойдаючи зябра на боках;
Й мені одному наче звичне небо
Здається перевернутим. Мій страх
Можливо й безпідставний. Так буває,
Ви скажете, що мертве серце б’є,
І, що на мертвому обличчі всмішка грає,
І що саме обличчя мов желе.
І що саме життя мов згусток болю,
Простого, трохи вільного, як ніж
Близ горла: він-бо знає мою долю
Уже давно. Хоч краще це, аніж
Як завжди бути впевненим, що люди –
Усі без винятку – ідуть як крізь мене.
Хай краще лезо розітне унавпіл груди –
Не можу більше відчувати це!
Не можу. Все спеклося. Все обридло.
Втомився очі підіймати од землі.
Втомився перетравлювати їдло
Десятків лиць у натовпі. Мені
Нестерпно жалить серце (хоч і мертво)
Коли тебе стрічаю близ помийних ям.
Що так на мене вилупилось, стерво?
Чи може краще називать тебе – життям??!.
*
і стався вибух. Хвилями жорстоко
прокочується в стислій голові.
І хочу вирвати од болю ліве око, -
Нащо воно тепер здалось мені?..
Нащо тепер усе, коли мені все рівно
Стискає душу шкіряний ремень!
Але вспливає щось – до сліз, до сміху рідне,
Кладе успокій на чоло поблідле,
Я засинаю. Завтра – новий день.
|
|
|
| кількість оцінок — 0 |
|
|
