Чи діждемося ми Ньютона
З новим і праведним законом?
Епіграф
Прозавроподи й прочі архозаври
В лісах тріасових, де папороть і сосни,
Жили за Дарвіна отецьким заповітом
Правдиво, нелукаво, чесно й просто.
День відо дня в природньому доборі
Труждались і плодились доброчесно
Во славу фауни, мікробіому й флори,
Щоб ширилася біосфера й квітла,
Буяла щоб різноманіттям видів.
Спадковість і мінливість шанували,
Сповняли Менделя великого закони,
Трофічними єднались ланцюгами
Й горизонтальним переносом генів.
І вугр слизький, і довгонога чапля
Були в ладу з біоценозом рідним,
Братались продуцент із консументом,
Усяк там мав екологічну нішу,
І штив усяк границі ареалу.
Живе родилось тільки від живого,
Збиралось із химерних молекюлів,
Що їм начало з трьох стихій хемічних -
Землі, води, повітря - й світла сонця.
Ніщо ніде без сліду не зникало:
Зело зелене, що свій вік віджило,
Вуглем ставало чорним антрацитним,
Плоть же туга жива гетеротрофна
Робилась нафтою сирою марки Уралс.
Із правіків без ліку літ планета
Ширяла на орбіті круг світила,
Кишіло там життя у різних формах -
В тім хаосі був план і задум мудрий.
Та стався збій раптовий неумисний,
Біфуркаційна випадковість прикра:
Істота, що себе назвала «гомо»
Із «сапієнс» - додатком нарцистичним -
Прийшла у світ чужим незваним гостем.
Себе в царі природи тронувала -
Монархом над усім довкола сущим:
Мікробами, гельмінтами, птахами,
Рептиліями і пухнастим звір‘ям.
Та заходилась розвертати ріки,
Моря робити, де родюча суша,
Чи атом розщепляти неподільний,
Планетні нутрощі наопак вивертати,
Палити вугіль, нафту й газ побічний.
Сама указ собі вона та право,
Де примха вища за закон фізичний,
Де можна все, що хочеш, і де кара
Не за провину, а на втіху грішну.
Так тішиться, немов дитя причинне,
Що бавиться край моря із бензином
Та сірники, украдені у батька,
Запалює і кидає на плесо, і дивиться
Чи долетить, чи згасне, сміється і радіє...
