Нам, мамо, замполіт казав, що людяність скасовано,
Вже під указом президент поставив підпис свій.
Тепер грабіж, різню і ґвалт – нам геть усе дозволено.
Як не вкрадеш – спали, як не зґвалтуєш – вбий.
Нам, мамо, капелан казав, що заповідь любові
Потрібна лише вдома,
Це тільки для своїх.
А поки ти, раб божий, світ будуєш новий,
Катуй-вбивай без втоми,
Без сумніву, усіх.
Але ніхто нам не казав, і ми вже теж не скажемо,
Що ця земля страшна ковтає чужаків
Що ми прийшли на мить, побули і поляжемо
Щоб годувати псів, хробацтво і птахів.
