Було колись? Чи не було ніколи? -
ось казочка!
РозкАжу та й підУ.
Бриніли безтурботно ситі бджоли в одвічному Едемському саду.
Цвіли кульбаби, рум'яніли мальви, Грицько мугикав про "усякий град"...
І солоденька сипалися манна, і рожевіли щічки янголят.
Блукали садом Змій і Леонардо, жвенділи про Джоконду і Ліліт.
І бавилися кури з леопардами, і віршував Петро коло воріт.
Під сволоком гойдалася колиска, дрімав у ній натомлений Господь.
І снився світ, немов із медом миска, де жодного з неронів чи володь.
Та раптом - вибух! Луснули ворота, спеклися кури, спопелів гараж,
розбігся хор, згоріли партитури, од купідонів - плямочки і фарш.
- Бандеровцы в раю засели, понял?!
А путин хочет рай - освободить!
Не зря там небо - видишь? - голубое?!
Не зря там нимбы - жёлтые, как рожь?
Наш путин понял все - там хунта что ле...
Фашист небесный, русский мир не трожь!
Что, Саваоф бандеровский, карррроче! Нацист вселенский! Жги его! Вали!
Зітхнув Господь і просто вимкнув сонце над шостою частиною землі.
Знов квітнуть вишні у саду одвічнім.
Воскреслі діти пишуть слово "Мир".
А в русском мірє - тихо, аж незвично,
й ведмедики блукають антарктичні
у сутінках арктичної зими.
Як поїдять - не чистить зуби згубно! -
їржаві дула їм за патички, -
вишпортуть із проміжків міжзубних
москаликів солоні грудочкИ.
