«In these sad lands,
whose epigraph is the victory of mirrors…»
(J. B.)
Дзеркало – то Боже вікно:
Туди зазирає Сущий
(мій старий незнайомий)
І бачить наші втомлені очі,
Які теж глипають в цю шибу,
Намагаючись дізнатися
Де то ота чаша, яку мимо не пронесуть,
Яку наповнять – ось вам!
Яку – ось випийте і до денця
На якому намальована Темрява,
Свічада срібного,
Де оті дівчата, що ніколи не зістаріються,
Бо в тій шибі – в отому світі (як в кіно)
Відображаються спогади,
А не тільки ілюзорна «реальність».
Отой сивобородий справді живе там –
По ту сторону скла:
Я тільки нещодавно довідався,
Що він приклеює бороду та одягає перуку:
Стає сивим як лунь,
Зморшкуватий, наче рілля –
Він молодий, насправді,
Таким завжди і лишиться –
Тоді, як помандрую у засвіти,
Просто не буде людям показуватись:
Бо живе він у світі
Який Бог домислює – досі.
