I
Я дивлюсь на столицю імперії
з двохголовим орлом на гербі
і дивуюсь: «Як «кепка» із мерії
не зліпила надгроб’я собі?»
Церетелі лишили без бронзи,
металісти не здали «цветмет»,
чи ще більші над «кепкою» боси
із Кремля наложили «запрєт»
за ті «пробки» на двадцять кілОметрів,
що конають у світлі реклам...???
Обійдемось, як кажуть, без коментів,
бо відомо про це давно нам -
як опутали кільця столицю
і за горло задушать її,
а про чисту джерельну водицю
вже забули всі друзі мої...
Бутерброди з ікрою в Асторії,
на вокзалах міліції рай...
Хоч не вернеш колЕса історії
у совітсьський гулагівський край, -
богатіють жиріють нувориші,
ті хто вкрали заводи і газ,
заростають ліанами спОриші
на землі, що орати вже час...
II
Потопають в неоні бутІки,
а на зОлоті з кремлеорлом
кров загиблих без міри, без ліку
неупинним ще б’є джерелом.
І стікає бруківкою площі
та підживлює силою клон -
в тишині гробовій гнойні мощі
для того, хто відкрив лохотрон.
Веселиться московська Рубльовка,
і продувжує чУмний бенкет,
а в Москві-ріці рибна покльовка
пропадає на «ноль» чи на «нєт».
Виростають скрізь царські котеджі
на вкраїнсько-молдавських руках -
постиралися «гОрода» межі,
де панує прихований страх...
Підмітає бруківку узбечка,
за кермом білоруський таксист,
а на ринку грузинів вервечка
помаранчам начищує блиск.
На Тверській українські повії,
й по «масковским» борделям «товар»
продають за рубля в безнадії -
сутенерам приносять навар...
III
І банкують в крові нафтодолари,
випускаючи газ в «Нотр-Дам»...
Та співають хвалебну ТУТ хорами
із стрільбою і плачами ТАМ,
де з часів Грибоєдова й Пушкіна -
в геноциді царів і господ -
виростав поміж шаблями й пушками
волелюбний чеченський народ!!!
Не зуміють «new» sталіни й берії
побороти ніколи його,
бо скоріше загине імперія,
ніж погасне свободи вогонь,
що палає століттями в людях
і до волі зове Прометей,
з молоком материнським він буде
у крові всіх чеченських дітей...
Не зуміють ніякі Кадирови
розколоти їх віру навпіл,
лиш у волі, любові і мирові
проросте той осиновий кіл,
що забили колись прямо в серце,
і ті рани прадавні живі,
бо не раз ще луною озветься
їхня біль по Росії й Москві...
IV
Відсуваю готельну фіранку,
зазираю у простір з гори
і радію, що бачу Таганку
де Висоцький великий творив.
Він відкрив трохи очі Московії
з азіатським лицем в ті роки...
«Коні, коні брунатно- червонії»
напоїв із руки із ріки...
Пролетіли роки ...і вже «коні»
потоптали зелену траву,
а народу в холодні долоні
дали ваучер як ляльку живу,
що сміялась чубайсовим світлом,
як піднімеш угору чи вбік...
Тільки радість людська не розквітла,
бо біднішим ще став чоловік.
Розтоптали словянські традиції
і залили горілкою рот,
щоб жиріли в столицях патриції,
щоб не встав із колін цей народ.
Розтоптали під танками паростки
вільних слів, із сльозами в очах...
Залишись лиш ракові нарости
на губах, на тілах, у серцях!
V
Відїзджаю від станції «Києвська»,
відтоптавши всі ноги в метро,
де пройшлася ордища батиївська
в новім стилі чи в стилі ретрО.
Покидаю в страшнім мегаполісі
тих пекельних страхів чорну муть,
й тих людей, що не мають ще голосу,
але може, надіюсь, знайдуть.
Тих собак, що снують скрізь по вулицям,
між машин, між людей і дітей,
тих бомжів, що із пляшкою туляться
у під’їздах до батарей.
Гріють спини на теплоцентралях,
разом з псами-братами у сні,
тих у «кепках» в борделях- сералях,
де їм Пріми співають пісні...
Все змішалось в московській мізерії,
гріє тіло на пічці Іван.
Та загине в Помпеях імперія,
якщо вил’ється квазівулкан!
Будуть вільними діти Ічкерії,
а в «дєрєвнє» згадають про квас -
і загине без духу імперія,
як закінчиться нафта і газ...
