Будильник гострим ножем
Розриває солодкий сон сонечка.
З… епатажем.
Щось сіре пробивається в віконечко –
Ми не скажем…
Сонечко квапливо продирає оченята,
Хоч їй нема куди спішити…
У школу йдуть малі хлоп’ята
І просять в мене прикурити.
«Ідіть в жопу, ще малі» -
Відповідаю я епатажно.
Я хочу бути першим,
Кого побачить сонечко цього дня.
Сонечко йде на кухню,
Де її чекає банка з розчинною кавою,
Залишки сну літають у повітрі,
Потрошку розчиняючись,
Сонечко думає про свій сон
І ніяк не може його розшифрувати,
Бо шифрувати – не в її компетенції,
А не в моїй компетенції думати за неї…
Сонечко не надто весела –
Цей день нічим особливим не позначиться,
Все як завжди…
Ну хіба я…
Та й то…
Мене важко зрозуміти,
Тому вона гарненько стріпує війками
І натрапляє на мурашок
В банці розчинної кави,
Банка падає з її рук
І розсипається кава,
Сонечко матюкається
І бере ганчірку…
Що робитимеш ти
За три
Хвилини до кінця світу?..
Вважаю, глобальне
Поза межами твого огляду,
А мій барометр
Поступово виходить з ладу.
Доки ми разом,
Ми можемо рухатися…
Розпочнемо, скажімо, з перегляду фільму
Про любов і наркотики…
Клаптики паперу,
Які ти мені лишаєш із
Залишками свого почерку,
Можливо, запаху
І незрозумілими малюнками
Про щось мені скажуть у майбутньому…
На жаль, я надто прискіпливий до деталей.
Так, сонце, цей день пройде,
Не залишаючи після себе нічого,
Але ми запам’ятаємо його,
Бо ми разом…
Так, разом…
Я на твоїй канапі –
Руки за голову –
Дивлюся у стелю…
Ти на стільці
Дивишся у сіру млу вікна…
