пливуть зорі небес океаном,
хмари ночі вже вітер прогнав
думки сіли й чекають на ранок
і міркують час, який пропав
там вже пісню цвіркун починає
зрозумілу і любу тобі
бачиш – місяць за гори втікає,
ніч купальські роздає вогні,
вчора нині малює дорогу,
вже кольори веселки спішать
спить затихла молитва до Бога
за тих, що в могилах лежать.
Бо кому там сьогодні молитись –
сини внуки у світі живуть,
одиниці ще будуть тужити,
а всі інші вже там пропадуть.
Пропадають у чужих родинах
чужа мова у хаті звучить,
нею мати говорить до сина,
а вітчизна це чує й терпить.
Де та свята православна віра
яку наші діди стерегли
наші діти, мов ті лицеміри,
за гріш срібний продати змогли.
