Смотрю на тя, лемку – брате...
Виджу, же-сме камарати.
Через тамто вишмаріня
... Гмерат ціле поколіня.
Што раз менше нас в чужині
Пам′ятат про небо синє,
Церкву, як Паню над селом,
Што зробили єй костелом.
Вітців гроби сплят в бур’янах
В Лемківщині і над Сяном.
По цвинтарях уці ходят...
Знай про тото, мій народе!
Гвариш, же ти нич не зміниш,
Же привикаш до чужини.
Діти ся асимілюют,
Дакотри на рідне плюют.
Брате лемку, што нас чекат?
Від Карпат всі ми далеко.
Іщи дакус пам’ятаме
Слова дідів, тата, мами...
Але серед нас є таки,
Што завірили полякам.
Для них чужим наше рідне.
Так пропадат наша гідніст.
