віра – головне
без неї не було б нічого
що стало бути
а те, що стало бути
тільки вірою й живе…
віра є
віра – є
віра – просто не наш вибір
бути
такими бути
якими вже щомиті є
в такому є
яке вже є
таким як воно є…
вірою
себе ввіряєш є
тому що є
тобою
є саме себе
собі ввіряє…
віра – обраність
в якій як риба у воді
як риба в тілі
як риба в Р. И. Б. і А…
звісно можеш як завгодно
переставляти букви у нові слова
та жодна з них
у жодному зі слів
не втратить наголосу є
як би не комбінував
є є є є…
ну й що із того?
нам що це дає?
що додає, приміром, до тієї ж риби?
воду?
чи може тіла?
аякже, жди!..
до сраки віру!
до дідька те, що є!
якщо воно з води вина не зробить
і кожному по рибі не роздасть!
розум править!
розум із нічого зробить все!
породить є, якого не було ніколи!
логічно обґрунтує, що і як було
передбачить все, що має статись
генеалогію протягне з казна-що
у все на що не показав би пальцем
допитливо розщепить є як атом
доведе на прикладах, у формулах покаже:
віра – забобон
примовка, яку можна легко опустити
і все залишиться таким, яким й було…
тож, віра, - вибачте на слові, - до пизди
усім у світі тільки розум заправляє –
він сам собі закон…
ну, що тут скажеш!..
віра ж не сліпа
(як дехто із розумників метких
постійно любить повторяти вірним)
вона – невидима
як видимість сама
яку в речах і не розгледиш
як би в їхні риси не вдивлявся
як би в них загальне не шукав…
у вірі й через віру
ми тільки видимість сама –
фактура, риси, комбінації речей
події, ситуації, причинність –
то наше все
але, по суті, зовсім не про нас…
віра – головне
віра – живий дух у мертвій букві
саме в ній вся наша сутність
що споконвіку нас морочить
образом й подобою того
хто все створив
та сам не створений із того
(що передвіку вибухово натворив
без плану, задуму, мети
без розуму й закону)…
