Двадцять три п’ятдесят і до того ж хвилин отак з дев’ять,
На сьогодні абзац ,як не жаль – це останній запис.
На долоні півночі, тихо віршами вишні хурделять,
Пожувати б щось в прозі, а вона ніби стомлений ляпас
Ненатхненно впивається в лицях колишніх есеїв,
Фестивалів, фуршетів. Героям плетуть западло.
А в карафці півночі – двадцять три п’ятдесят(може й дев’ять)
У новітній добі сон сліди вимітав. Не пішло.
2о.05.2оо7
