У сутіннім залі затрапезної кнайпи,
огорнувшись рук своїх рятівним колом,
ти на дні келиха з абсентом зеленим
невеселі спогади топиш спроквола.
І кружляє у жилах дурманяче зілля.
Вже і кров – то не кров... Лиш полин та аніс...
Залягла у міжбрів'ї зморшка глибока –
божевільної долі болючий надріз.
У сифоні – вода із цукровим сиропом.
О, Мадо! Доливай... Допивай... Забувай...
Мить – й полине душа – дарма, що безкрила –
у полів Єлисейських квітучий розмай...
