Ти любиш чай із суниць та ванiлі,
шуміння дощу за вікном
й коли з вулиці
тягне запахом цвілі.
Коли дощ дріботить по бруківці,
чиїсь кроки стихають в під´їзді -
а ми тут, у стемнілій квартирі,
вслухаємось в тишу,
у доторки, в шелест:
мої шати сковзають зміїно -
перед тобою стою первозданна,
така, наче Єва, яку створив Бог...
Чи ти любиш цей ритуал
купальний у ванні -
там, наче в плесі
зі свічами навколо,
гойдається
віддзеркалення двох?
Я ступаю у воду поволі,
лягаю у цю старовинну,
(ще, мабуть, допотопну)
з латунню посудину -
і вода мене поглинає...
Коли ж вирину -
ти будеш поруч,
ти дивитимешся -
сяйво твоїх очей,
наче спалахи свіч...
Коронуєш моє мокре чоло
вінком з незабудок,
тихо мовиш: "Моя русалко"...
Я зачудовано гляну -
звідки взявся у тебе вінок?
Ледь торкнешся моєї руки,
а потім волосся і шиї.
Губи твої жадібливо
впиватимуться у мої...
А за вікном плюскотітиме дощ -
срібло його краплинок
стікатиме шибками,
мерехтітиме вечір
жовтявим світлом -
затріпочуть на стінах
сполохані тіні..
Чи полюбиш цей ритуал?
Чи полюбиш?
