Бідняк одного разу стрітив Будду,
і запитав у нього: «От скажи,
чому багатим я вже ввік не буду,
і бідним маю все життя живти?»
«Тому, що щедрість ти не практикуєш!» –
почув на те здивований бідняк.
«Так як же це робити, чуєш?
Коли немає – віддавати як??»
Тут Будда усміхнувся таємниче,
зітхнув, як ніби ношу з пліч поклав,
до бідняка схилив своє обличчя
і, дивлячись ув очі, проказав:
«Аж п’ять дарів у твому володінні,
ти міг би ними просто, без мети,
вправлятися у щедрості постійно,
але чомусь цього не робиш ти!
Ти не всміхаєшся лицем зустрічним,
очима не висвічуєш любов,
і серце ніби у журбі трагічній,
і рот не вимовляє молитов.
А ще є тіло все – воно могло би
робити щось хороше для усіх!
Оце наскільки ця п'ятірка до вподоби –
настільки ти й з багатих і з живих!»
