Шукаю загадковий світ-міраж,
Весна... а хтось – у спогадах осінніх.
Невже то я? Хотілось, щоб не я ж…
Впізнала за коханням власну тінь я.
Постава горда знітилась від кривд,
Стемніли почуття, навік роздерті.
Любов, що жевріла з мізерних крихт,
Повинна, мусила б уже померти.
У контурах окреслилась журба,
Лишивши попіл із кохання хмизу.
Та у вогні я ще жива – ти ба?
В прогірклім небі проступили риси.
Тінь однієї із забутих примх…
Розради-втіхи… серед купи інших…
Що загубилась серед мрій своїх
Осіннім смутком у весняних віршах.
Шалений дощ розмазав макіяж,
І щезла чіткість від знайомих ліній.
Я вже не певна, хто там, у цій тіні?
То, сподіваюсь, все-таки не я ж…
ID: 915095 Білоозерянська Чайка
