М-оя журба – як вранішні тумани.
О-дна, без тебе… хоч ніхто не думав…
Я -просто звикла до печалі й суму.
Ж-иття немилосердно чуйність ранить.
У- серці свіже зарубцює з часом,
Р-озклавши все надумане в полиці,
Б-езбарвне небо… та веселка сниться,
А- ті тумани по тобі люблю я…
С-вітанок кожен сповістить про світле,
Т-емніти серцю не дано, коханий.
Е-ге-ге-гей! Кричу я крізь тумани,
Л-оскоче сонце, серед мли розквітле.
И-ч, як не хоче морок розтавати!
Л-ягає… моститься на нашій стежці,
А-ле я знаю всі прийоми теж ці –
С-телю кохання, ніби руту-м’яту…
Я- знаю, справлюсь із жури імлою.
Т-оркнусь болючим – зразу відсахнуся:
У-се шукаю світ своїх ілюзій.
М-оє кохання, що жило тобою.
А- ти мовчиш… тобі байдужі рани,
Н-апевно, більше я тобі не люба.
О-сипле вітер вишню білочубу –
М-ою журбу, що стелиться туманом…
