На заході сонця звиваються зміями тіні,
уроборос ночі позначений знаком комети,
по контуру серця довге космічне пагіння
росте із грудей в туманні світи Андромеди.
На заході сонця день, наче низка намиста,
безліч хвилин – то магма, то вітер, то лід.
У миті життя – на кінчику Божого вістря –
виблискує те, що ми відпускаєм у світ.
На заході сонця ми стаємо призахі́дні,
час відчуваєм, як кроки по сходах увись.
І наміри добрі, мов магія білої відьми,
примножать ту силу, якою ділились колись.
