Нестримний Час зустрів Любимця Долі
На роздоріжжі Мудрості Життя
І запитав: – Шукаєш Вітер в полі?
Чи від нудьги торуєш Майбуття?
Любимець Долі лиш змахнув рукою,
– Йду навмання! Мені не шлях з тобою! –
Він стиснув кулаки до болю,
Пославши Часу подумки прокляття,
А в голос прокричав зухвало:
– Що маю те й торую вволю!
А що не так, то Вітер спише на завзяття, –
І вже хотів шмигнути геть,
Аби не піддаватись плину Часу.
– Е-е-е ні! Зажди! Не все підвладно хвойді Долі!
У мене підконтрольне і твоє життя,
І навіть Буйний Вітер в полі, –
Сказав, як відрубав, Нестримний Час
І заплескав злорадісно в долоні.
– Я поспішаю, не чіпай мене! –
Мов навіжений заволав Любимець Долі.
– Мене чекає Невмируща Слава і Влади здобуття, –
Зірвалося із язика зухвалого хвалька по мимо волі, –
А ще наложниця у золотій неволі!..
– Так ти ще й пройда!!! –
Від здивування вигукнув Нестримний Час.
– Ти навіть випередити хочеш свою Долю?
Забувши про наставника, свого Отця,
Забувши, що таке крихке життя, що повсякчас
Висить воно на мушці в клятого Стрільця!
Якому завше тисну Я на спусковий гачок…
