І ти станеш на мить на пісок не свого ж континенту,
і ладья все погляне у очі вітрилом-крилом.
Ти йшов від страшного себе, до свого ж найсправжнього центру,
і власне пізнання не стало здобутком і новим призом...
А далеч все манить жадобою вікінгзьких звершень...
І ти все гадаєш: чи бути піратом тобі!?
Хоча ті скарби на днищі дають мить полегшень.
Та ще маряться гульки і славні останні боі...
А день все згасає у тебе в завмерлих зіницях,
і братчиків крики лунають з далеких небес...
Ти, ще читаєш жалобу на іхніх стурбованих лицях
та й йдеш у нове сприйняття без звичних й знайомих адрес...
