Мій перший квиток на Розмонті,
В автобусі синьому з білим,
В якому чотирнадцять мов,
І водій з стаканчиком кави,
У випраній свіжій сорочці.
Так пахне свобода в Розмонті,
Росою у стрижених парках.
І протяги маріхуани,
Крізь двері латинських фрутерій,
Крізь скло поліцейських машин.
Надуманий графіті розчерк,
На лініях темної цегли.
Я новоприбулий безмовний,
Протягую крізь соломину,
Мотиви місцевих розмов.
Мій перший рік на Розмонті,
Наївний й щасливий досвід.
Як Bill-a of Rights листочок,
У рамочці із Доларами,
На білій картонній стіні.
Для трьох поколінь українців,
Охрещених тут на Розмонті.
Ся дивлять як одна на одну,
Софія і церква Успіння,
І крихітка Rue de l'Ukraine.
Так хочеться у даун-таун,
У серце великого міста,
Від напівпорожніх кав'ярень,
І рівних доріг у нікуди,
До більш авантюрних шляхів.
---- Тому, що не треба багато,
---- Тому, що є різні райони,
---- У тіні всесвітньої слави,
---- І розпачу втрат Монреалю,
---- Розмонт мій спокійно стоїть.
