| © Ольга Ярмуш, 09-03-2021
|
Я слухала-слухала дерево, воно говорило мені:
ти – сильна, ти вийдеш на світло, ти будеш іти по стерні,
по мертвому мінному полю, по темних могилах пра-пра,
ти будеш зовсім невразлива – стріляй у тебе, не стріляй.
Я буду зовсім невразлива силою мертвих моїх,
мій рід устане з могили і буде стояти за всіх –
за тих, хто родився, хто вижив, за тих, хто ще прийде колись,
за тих, хто потягнеться в пекло, за тих, хто потягнеться ввись.
Мій рід – і віщий і мудрий, як притча, як камінь, як сіль,
радить ударами серця: думай, зважуй – і дій!
Мій рід мені каже: крона – це не крайній для дерева зміст,
коріння й плоди – та сила, що дерево ростять до звізд.
Не бійся іти, не бійся, каже мені мій рід,
іди не до жаху і відчаю, іди неухильно від.
І знай, що в тебе за плечима, каже мені мій рід,
семикратною обороною крові твоєї щит.
Я слухала-слухала дерево, шепіт, правічний зов,
і знала, що в тому голосі – віра, надія, любов,
що в голосі тому – сила, захист від куль і бід,
і йшла по мінному полю, не до кінця, але від…
Х. 2019
|
|
|
| кількість оцінок — 0 |
|
