Ця весна, як і всі інші, прикидається дурненькою,
Ховає пташок по кишенях
І під пахвою носить котів.
Говорить те, чого інші не хочуть знати,
Говорить те, що говорить не слід.
Тільки місто, яке спить давно,
Навіть не помічаючи змін часу,
Підсвічує собі тисячами вогників сірників,
Які ховають від вітру між долонь.
Дорога мокріє дощем як і тисячу літ назад,
За вікном теж саме болото, що і завжди.
І ритм часу однаково розмірений.
Весна придурюється,
А тому тепло непостійне.
Скоро цими вулицями розляжеться дитячий сміх
І все як завжди: Боярка. Карантин.
А зараз – вечірня темрява.
І янголи розносять вогонь по домівкам.
