Мої думки десь над Сяном
Присіли відпочити
Вони йдуть з піснею селом
Бо нині сонце світить
Бува летять на Дівину
А далі до Сторожиск
І кличуть щоб вертали тут
Всі з Улюча похожі
Коли сплю вони там летять
Коли стаю - вертають
Я правду п’ю, вони їдять
Все те що я кохаю
Так хочеся на Дубнику
Згадати про минуле
І взяти правду вже свою
Й читати щоб всі чули
Того ось вбили поляки
Бо хотів України
На рідних землях.
А вони Не люблять такіх синів
А там здаєтся десь Долов
Свої свойого вбили
За те що чужім помагов
Не знаю де могила...
Про все це чув я від своїх
Кажуть-свої не брешуть
Вони бо знали, брехня – гріх
Я їхнє слово несу
Де яки сумніви живуть
Тоді неможу спати
Запитання вдаряють в грудь
І хочу запитати
Кого питати? Живі десь
Мов ті маленьки діти
У серці пестять вже чийесь,
Бо з чужим легше жити
А я з думками веду бій
Між святістью і гріхом
Тому своїм стаю чужій
Вітають мене сміхом
Колись почув я , -Гляньте, пан,
Що лиш своє кохає.
Думки свої несе над Сян.
Вони там місце мають.
Так... Все це правда. Там іду
При будь який погоді
Думки йдуть до батьків саду
Там бачать їх молодість
Читаю спогади сестер
Невисказані досі
Може забули вже тепер
Як бігали по росі
Чи я це бачив? Кажу - Ні!
Душа моя літає
Нема їй місця в чужині
Вона своє кохає.
Дасть Бог що верне на своє
Душа. Коли? Незнаю.
Поки ще в тілі серце б'є
Думками там вертаю.
