Із бездонного колодязя світу
У світ застрибують велетенські білі тигри.
Ламаючи лапами кольорове шкло
Хибних уявлень і марних ілюзій,
Марких, безпробудних марень
Безкінечно-глибоких, фіолетових ночей
Із золотими монетами замість очей.
Час закручується у спіраль наче сходи у старому будинку –
Тільки чути кроки білявих лап.
Тільки смутні янголи,
Працюючи небесними поштарями,
Крокують небесною драбиною.
Лишень чути рикання білявих тигрів.
І народження нових квітів
У чужих садах,
Які чекають весни.
А потім чекатимуть літа.
