пливе зима квітки на рукаві
до пари їй – химерні неживі
як із вітрин готичного театру
зима сама мов квітка крижана
у бризках потойбічного вина
і в гострих тінях місячної ватри
поділ манто мете лискучий брук
рої сніжинок ластяться до рук
до білих рук до сріберних перстенів
пливе зима у шатах від зорі
і патетично сліпнуть ліхтарі
на біс у досконалій мізансцені
і місто перетворюється в сон
де леви без ключів і без корон
котами розбігаються у брами.
австрійські мури кутаються в сніг
і на картині тільки ніч і сміх
і попіл діамантовий на рамі
