Я тебе не впізнав… Ти ходою від неба
йшла чужою красунею мимо усіх.
І здалося мені, що украй зараз треба
познайомитись якось, хоч може це й гріх…
Як хотілось, щоб ти підійшла, ніби фея,
про яку я все мрів у таємних думках.
Та я все так боявся зустрітися з нею,
бо нізащо не хтів пережити свій крах.
Ти пройшла майже мимо, та враз озирнулась,
і ще завагалась – повернути назад?
Наші стрілися очі… уста посміхнулись,
яка мить вирішальна, і та невпопад…
Я стояв і дививсь на твій поступ рішучий,
зовсім віри не йняв, що цей день таки мій!
На очах ніби хвиля котилась назустріч,
після неї ввесь світ ставав всесвітом мрій.
Я нарешті впізнав – та це ж ти, моя ляле!
Ми ж недавно взяли тобі друге пальто!
Моя мрія тепер підійшла і сказала,
що теж мріє про мене, уже років сто…
