Матроси в туалети не ходять,
Матроси виходять у море...
У кожному є доля правди,
І за сприятливим збігом обставин
Її можна скласти у пазл...
Облоги твоїх непровінційних небес,
Пунктирних ліній ґудзики на асфальті,
Жовто-брудні маршрути і каберне,
У цих лазаретах неможливо забутись...
Якщо вчора ти дивився новини –
Ти знов найсуттєвішого не побачив.
І радіаційні викиди без вихідних
Задавлюють тебе у тугих лещатах...
Аркан ласих генделиків звужується,
Нутром відчуваєш, як чатують на тебе,
Жадібні змокрілі тенета нелюдськості,
Зі смаленими грішми і новими портретами...
Хто ж коня поїтиме твого,
Хто хортів поведе на лови,
Хто у вишневому садку тебе визиратиме,
Якщо ти не житимеш?
Їхньою мовою – здохнеш.
Ти б краще був терористом,
Летів би ти звідси за море:
Найситніша їжа, молоді стюардеси-мулатки,
Хрумка валюта, центральні готелі,
Найрозкутіші покази моди...
Адже у країні У трагікомедія:
Мафії поліцаїв та випускників педліцеїв,
Дискусії-війни неонацистів та патріотів,
І з кожним роком все рідші лави парадів,
Ще й мед гіркий – безпричинно гинуть бджоли,
Найрідніші люди вигадують нові забобони...
(На кого ж Каїн працює – на себе чи ще на когось?)
Ніхто не є тим, ким стати бажав...
Ніхто вже не мріє...
Ніхто не житиме понаднормово, як би не вірив...
І як на дешевих вуличних фестивалях –
Завше знайдеться хтось,
Ким можна заткати діри...
Але тобі вже запізно стати терористом...
Я Марс, ангел хвороби і ядерного озброєння,
Божище рухів феміністок, ґвалту та заколоту –
Відходжу від справ, хочу належного спокою,
Покидаю трон свій із твоїх кісток,
Забираю твою ртуть і знемогу
І вдихаю тобі довічний сон...
